|
Полесский (микро)язык (западнополесский, ятвяжский; самоназвания: заходышнополiська лытырацька волод...
АнтиМайдан | 06.01.2014 в 09:39
Полесский (микро)язык (западнополесский, ятвяжский; самоназвания: заходышнополiська лытырацька волода «западнополесский литературный язык]», полiська волода «полесский язык», русынсько-полiська волода «русинско-полесский язык», jiтвjежа волода «ятвяжский язык»; белор. заходнепалеская літаратурная мікрамова) — кодифицированный литературный язык на основе западнополесских говоров Белоруссии, создать который попытались в 1990-е гг. несколько белорусских филологов и литераторов. Относится к славянским микроязыкам. Лексически и грамматически весьма близок к украинскому языку (см. приведенный ниже фрагмент текста), однако носители западнополесских говоров, как правило, себя с украинцами не отождествляют.
Распространен на юго-западе Белоруссии вдоль границы с Украиной. Алфавит: Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Жж Зз Ии Ii Ыы Jj Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Шч шч Гг обозначает звонкое h [ɦ], а Ґґ — [g], как и в украинском. Ее соответствует э. *** Пример текста (перевод Ф. Климчука из Гоголя, в белорусской орфографии): Ды́вный Дніпр в ты́ху пого́ду, як спокы́йно й пома́лу нысэ́ чырыз лісы́ й го́ры по́вны во́ды свойі́. Ны зворухнэ́; ны захробосты́ть. Ды́высся й ны зна́йіш, йдэ чы ны йдэ ёго́ вэ́лычна шырыня́, і здае́цьця, бы ввэсь вы́лытый вин з шкла і бы сыня́ва люстрана́я доро́га, быз мі́ры в шырыню́, быз конця́ в довжыню́, лыты́ть і в́е́цьця по зылё́ному сві́ты. Лю́бо тоды́ й гаря́чому со́нцёвы огля́нутысь з высочыні́ і опусты́ты лучі́ в хо́лод шклянэ́йі воды́, і ліса́м, шо коло бэ́рога, я́сно освыты́тысь в во́дах. В зылё́ных ку́чырах воны́ збы́лысь ра́зом с полёвы́мы квытка́мы коло во́дэй і, нахылы́вшысь, ды́влецьця на самы́х сыбэ́, шо в воді́, і ны нады́влецьця, і ны наті́шецьця самы́мы собо́ю, і всмі́хуюцьця тым, шо в воді́, і выта́ють йіх, маха́ючы голле́м. В сырэ́дыну Дніпра́ воны́ ны посмі́ють гля́нуты: ныхто́, кро́мы сонця й сыня́вого нэ́ба, ны ды́выцьця в ёго́. Ма́ло яка́я пту́шка долыты́ть до сырэ́дыны Дніпра́. Пы́шный! Ныма́ рыкы́ такэ́йі, як вин, на всім сві́ты. Ды́вный Дніпр і в тэ́плу лі́тню ныч, як всэ засына́е, і чолові́к, і звір, і пту́шка; а Биг оды́н вылы́чно огляда́е нэ́бо й зэ́мню й вылы́чно стря́сае ры́зу. З ры́зы сы́плюцьця зо́ры. Зо́ры горе́ть і сві́теть над сві́том, і всі ра́зом одбыва́юцьця в Дніпро́вы. *** Отрывок из заметки про «особенности западнополесской рыбалки», источник: газета «Збудинне» № 19(59), (орфография оригинала сохранена): ПРО РЫБАЛКУ НА ЗАХОДЫШНОМУ ПОЛІСЬСЁВЫ Рыбалка лычылоса чысто мужчынськым занетком. Сітка ля кломлі плыласа кэ правыласа выключно мужчынамы. Jе ныпрыпомню выпадка, шоб пры дылынні рыбы була жоночына, хоч бы j сама нахабна з jіх. Рыбалка кломлію змусюе двух рыбакив кэ двох-трох носылныкэj влова. Ныбуло выпадка, шоб цыкавына дівчынка пудыjшла до брата-рыболова. Мусыть в гэнах вжэ сыділо в jіх буты даліj од рыбалкы. «Рыбачка Соня» була-б ныможлывию зjевию в нашому краёвы. Шэ одын способ лова — шнури (перемёты). Воны закыдувалыса но в мартовы-априлёвы. На зазубыня чыплялы угрыцэj. Знавці ствэрдювалы, шо то булы лычынкы мыногэj. Угрыць можна було накопаты в тую пору вылкамы коло воды з прыбырэжного пыска. Гынчию порою воны пропадалы и насадкию служылы укублы або келбы, алы вже ля удочок. На шнури ловылыса мынтузы. Угри пры мні вжэ траплелыса ридко, алы росповыдэj про jіх було мныга. Був свыдком, ек одын старыjі поjшов по дорозы на Бэрысьть и, пройшовшы мо з кыломытыра, вырнувса назад ыз здоровэнным угром на плічах — в кыломытровы од сыла вловыв рыбыну на росыстиjі траві. *** Пример теста написанного на полесском диалекте (Белорусское Полесье). Статья «Дзяды расказвалі», источник: "Памяць": Гіст.-дакум. хроніка Жыткавіц. р-на/П15 Рэд.-укл. В. Р. Феранц. — Мн.: Ураджай, 1994. — 767 с., [8] л. іл. ISBN 5-7860-0614-X (орфография оригинала сохранена) ДЗЯДЫ РАСКАЗВАЛІ А булі ў Погосці і туркі, даўно-даўно. Нам про іх дзеды росказвалі, а ім іхніе дзеды. Тур, шо з того конца поўз село до Сцвігі цягнецца, того так зовуць, што ў ём турок утопіўса. Ехаў по тонкому лёду на коне, проваліўся да ўтопіўся. Глуміліся туркі над нашымі людзьмі. Людзі хаваліся од іх по зарэччу, у лесі, дзе прыходзілосо. Ек уполету, то і ў долінах хаваліса, дзе капелюшніку багато. Залезе чоловек у доліну, голову з воды вусуне, шоб дыхаць можно було, а голову не бачно, бо капелюшына зверху прыкрывае. От одзін раз поўцекалі людзі од туркоў, з села, хаваюцца, дзе хто. Которые то ў Дзедовой доліні, шо коло панского поля, под капелюшнік похаваліся. Седзяць да пережыдаюць, покуль туркі з села пойдуць. Аж некі чоловек ідзе поўз берэг да по-нашому нашых людзей гукае: «Куліно-о-о, Марыно-о-о, ходзі, пошлі-і-і!» А ў водзе екраз нека Куліна й седзела. Поверыла на еты голос, вулезла да до того чоловека. Мокра ўся. Подышла, аж бачыць, шо то турок — чорны, з вусамі, з шаблею, только ў нашэ одзенне передзеты. Уцекаць не побегла — дожэне да шчэ зарубае. Загадаў вон ей у село йці до свое хаты. Зашлі ў ее хату, да вон загадаў еду ёму зготовіць да воды богато нагрэць, шоб ёму помуцца. Затопіла вона печ, прыставіла там нешчо, мо картоплі, мо крышаны, мо боршч, бог ёго ведае, а йшчэ воды ў веліком чугуне прыставіла, ек турок загадаў. Огонь у печэ горыць, у чугунах да горшках вода кіпіць, нешто варыцца, а Куліна коло печэ стоіць. А турок сеў на порозі, сцерэжэ жонку. Да бачыць жонка, шо голова ёго на бок похіліласа, вочы зліпліся. Задрэмаў турок. А вода ў веліком чугуне парыць моцно, кроп ужэ ў чугуне. Куліна еты чугун вілкамі с печэ вуцегла, обматала шматкою, узяла дзвома рукамі да як шамнула ўвесь кроп турку на голову! Опарыла ёго, да вон кончыўса. От так жонка турка накорміла і сама жыва осталаса. Анастасія Рыгораўна Ліцвіненка в. Пагост Запісаў М. А. Саскевіч _____________________________________________ Литература: Горбачук В. Т. О некоторых проблемах формирования полешуцкого литературного языка // Jiтвjежа (полiська) штудijно-прахтыцька конфырэнция: Тэзы проказэj (13-14 априля 1990 р.). Пынськ, 1990 Дуличенко А. Д. Малые славянские литературные языки (микроязыки) // Языки мира: Славянские языки. М.: Academia, 2005 Jiтвjежа: Матырjелы = Jiтвjежа (заходышнополiська) штудijно-прахтыцька конфырэнция: Матырjелы (13-14 априля 1990 р.). Пынськ, 1990 Jiтвjежа: Тэзы = Jiтвjежа (полiська) штудijно-прахтыцька конфырэнция: Тэзы проказэj (13-14 априля 1990 р.). Пынськ, 1990 Клiмчук Ф. Д. Некаторыя моўныя праблемы Палесся // Jiтвjежа (полiська) штудijно-прахтыцька конфырэнция: Тэзы проказэj (13-14 априля 1990 р.). Пынськ, 1990 Коряков Ю. Б. Языковая ситуация в Белоруссии и типология языковых ситуаций. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук. М.: МГУ, 2002. Лысенка П., Палуян У. Пазiцыi i амбiцыi Мiколы Шаляговiча i яго паплечнiкаў: Аб нацыянальнай прыналежнасцi насельнiцтва Заходняга Палесся i пазiцыях кiраўнiкоў аб’яднання «Полiсьсе» // Народная газета. Мн., Толстой Н. И. Новый славянский литературный микроязык? // Избранные труды. Т. II. Славянская литературно-языковая ситуация. М., 1998 Шыляговыч М. Прынцыпы зложиння jiтвjежиji (полiськиji) лытырацькиji мовы // Jiтвjежа (полiська) штудijно-прахтыцька конфырэнция: Тэзы проказэj (13-14 априля 1990 р.). Пынськ, 1990 Duličenko A. D. The West Polesian literary language // Language, minority, migration. Uppsala, 1995 ____________________________________________ Источник - ____________________________________________ Услышать полесский микроязык можно на видео. (Телепередача "Постаци"). Также на видео можно посмотреть на жизнь полесской деревни в Беларуси . Майстар, які можа працаваць з любым прыродным матэрыялам - лазой, карой, саломай, дрэвам, паколькі амаль 80 гадоў пражыў на ўскрайку Белавежскай пушчы. За сваё жыццё творца выразаў мноства "драўлянага народа", які сабраў пад дахам уласнага музея "Успаміны Бацькаўшчыны". Экспазіцыю яго музея можна назваць сапраўднай энцыклапедыяй беларускага сялянскага быту. Яго музей драўляных беларусаў -- помнік роднай вёсцы Стойлы, у якой гаспадар жыве адз Добавь эту новость в закладки:
Комментарии по новости:
|
Главное меню
